• Не треба застосовувати крики, глузування.
• Не використовуйте епітети, які б принижували гідність підлітка.
• Не треба ображатись на дитину, демонструвати мовчання.
• Не ігноруйте думки підлітка щодо власного здоров'я, кишенькових грошей тощо.
• Обов'язково згадайте, що мало відбутися в житті вашої дитини сьогодні – контрольна чи неприємна зустріч - і запитайте, як вони відбулися.
• Пам'ятайте, спілкування з підлітком нагадує підтримання спортивної форми, воно потребує постійної практики.
• Щоб краще зрозуміти свою дитину, згадайте себе в підлітковому віці, запитуючи себе: «Щоб б я відчував на її місці?». Замість того, щоб сваритися з підлітком, визначте, чого ви хочете: вирішити проблему чи вихлюпнути свої негативні емоції.

Якщо ви хочете, аби підліток прийшов  

                                                                     до вас по допомогу, відкрив вам свою душу,

                                                                         - бережіть саме ті куточки його душі,

                                                                                дотик до яких він сприймає особливо

                                                                                хворобливо.

                                                                                                        Василь Сухомлинський

Підлітковий вік для сімейної педагогіки важкий. Це період, коли проходить бурхливий розвиток і перебудова організму дитини. Зростає значення дружби й міжособистісних взаємин у колективі однолітків. Провідним видом діяльності є спілкування, зокрема інтимно-особистісне. Психологічна криза, яка є невід'ємною складовою на цьому етапі розвитку дитини, пов'язана з тим, що у молодої людини формується «почуття дорослості». Воно відображається у прагненні підлітка до самостійності, в бажанні, щоб дорослі рахувалися з його думкою. Звідси потяг до незалежності і самостійності, часом - уражене самолюбство й образа гостра реакція на спробу дорослих зменшити привілеї підлітка. Підліток прагне довіряти батькам, але трапляються випадки, коли батькам складно перебудуватися, їм хочеться, як і раніше, повчати і опікуватися дитиною. Тоді сім'я перестає бути психологічною опорою для підлітка. Тому головна проблема батьків, дорослих знайти для себе правильну позицію у стосунках з підлітками. Є різні стратегії виправлення поведінки підлітків:

Порада перша:

Найголовніше, що ви можете подарувати своїй дитині, - це ваша увага.

Вислуховуйте її розповіді про школу, ставте уточнюючі питання. І пам’ятайте: те, що здається вам не дуже важливим, для вашого сина чи дочки може виявитися подією, що хвилює весь день!

Якщо дитина побачить ваш інтерес до її справ і турбот, вона обов’язково відчує вашу підтримку. Слухаючи її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому малюкові потрібна ваша допомога, про що слід поговорити з вчителькою, що реально відбувається з дитиною після того, як ви прощаєтеся з нею біля дверей школи.

Порада друга:

Ваше позитивне ставлення до школи і вчителів спростить дитині період адаптації.

Запитайте будь-якого знайомого першокласника, яка у нього вчителька. У відповідь ви, швидше за все, почуєте, що вона найкраща, найкрасивіша, найдобріша. Для першокласника вчителька стає одним з найголовніших дорослих у житті.

У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний

зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.

По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому

місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.

Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.

Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання

дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання). Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою. З першого вересня до цього додаються:
підготовка столу до виконання домашньої роботи;

Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня.
      Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу

показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.