Космічна казка

Давно-давно, багато мільярдів років тому, в космічному просторі відбулася неймовірна історія. Всесвіт тоді нагадував прекрасний квітучий сад, де панували лише добро, щастя, радість, а всі його мешканці, блискучі світлячки, жили в мирі та злагоді. Вони щодня, як бджілки, трудилися, примножуючи багатства дивовижного космічного світу.

Я УКРАЇНКА!

Ой до свята Івана Купала

Мені мама нічками

Сорочечку вишивала,

Сорочечку вишивала,

Свою душу вкладала.

Віночок етюдів

Син народився

Перший у матері син. Принесли їй згорточок - годувати. У тривозі й любові, в замилуванні й надії споглядає мати на своє дитя, сподіваючись і прагнучи для нього щастя та безхмарної долі.

А він такий манюній-манюній. Взяла на руки — перестав плакати: «І як це я могла жити без свого синочка?». Добре йому на руках. У теплих маминих долонях.

Ні бурі не було, ні вітру путящого, а біля мого будинку звалилося дерево. Просто пора прийшла, от і звалилося.

Це був клен. Як пам'ятаю, сухий стояв, верхівку ще давним-давно блискавка знесла, гілля вітри обчухрали, і тільки від стовбура стриміла одна здоровенна одводина. Тож дерево здаля здавалося одноруким велетом. Поруч нього наввиперед­ки п'ялися вгору тонконогі молоді кленчаки, які ні в яке порівняння не йшли з його триобхватною солідністю.

Я любила поглядати через вікно на клена. Це був мій маленький зоопарк. Для птаства клен був справжнім теремом-теремком. У кілька поверхів селилися в його дуплах і коряжинах шпаки, дрозди і навіть повзик. Але найбільше мене зачаровував червонокапелюхий дятел. Сонячними весняними ранками він завзято деркотів на кінчику сухої одводини, оповіщаючи всіх, що тут його лікарська дільниця.

У якому суспільстві я хочу жити? Цікаве питання, але відповісти на нього не легко. Найперше, я би хотів, щоб наша держава була державою рівноправних громадян. А це значить, що від президента і до пересічного громадянина усі повинні шанувати закон. Давні греки зображали богиню правосуддя Феміду із зав’язаними очима і терезами в руці. Зло не повинно переважати добро, а суд має бути для всіх однаково справедливим.

На мій погляд, суспільство майбутнього – це суспільство громадян рівних можливостей. Я розумію, що люди не всі однакові. Але нехай елітні школи будуть справді для талановитих дітей, а не для дітей багатих батьків, які не завжди чесно заробили свій капітал.

Погано людині, коли вона одна. Кожному з нас хочеться, щоб була на світі людина, до якої завжди можна прийти чи то з радістю, чи то з бідою, щоб був такий куток, де тебе завжди приймуть і зрозуміють. Так я розумію справжню дружбу.

Друзі, я думаю, перш за все повинні розуміти один одного і в усьому довіряти. Не може бути між друзями ніяких таємниць, тим більше брехні.

Щирі, відверті відносини, коли ти можеш підказати другові, де він помилився, допомогти не тільки в скрутній ситуації, уміти розділити і радість, щастя друга.

Друзям завжди цікаво разом, у них завжди знайдеться спільна розмова, спільна справа, спільний інтерес.

Справжні друзі мають бути рівними у дружбі. Це не дружба, коли один вважає себе вищим за друга. Тільки рівність та взаємоповага є основою справжньої дружби.

Унылая пора! Очей очарованье!

                 О.Пушкін

Згасло веселе барвисте літо, і осінь стала повноправною господаркою у лісах, полях, на річках і ставках. Уранці вже незвично холодно, а вдень, ще наче на згадку про літо, сонечко весело пригріває.

Поля потроху пустішають, навіть копи сіна вже звезені, і лише високі копиці сіна, огороджені жердками, залишаються зимувати на лугах і відпочивають після тривалої та виснажливої праці.

А скільки роботи в садках – треба вчасно зібрати яблука і груші, а там на черзі і сині сливи, і обліпиха.... А який восени виноград! Важкі кетяги, наповнені сонячною енергією літа, життєдайним солодким соком, радують і дітей, і дорослих. Яка насолода для малят і скільки клопоту для родини, щоб дати усьому лад, зберегти на довгу зиму поживу осінніх фруктів. У всьому відчувається прохолодний подих осені.